Все время что-то читаю... Прочитанное хочется где-то фиксировать, делиться впечатлениями, ассоциациями, искать общее и разное. Я читаю фантастику, триллеры и просто хорошие книги. И оставляю на них отзывы...
Не знаете что почитать? Какие книги интересны? Попробуйте найти ответы здесь, в "Читалке"!

Биография тараса шевченко


Біографія - Тарас шевченко

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко п

ісля сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870). Згідно з 

У 1816 році сім'я Шевченків повернулася до села Керелівка (нині Шевченкове Звенигородського району)Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі.12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки.8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря. У той час ознайомився з творами Григорія Сковороди. В період 1822-1828 років він намалював «Коні. Солдати» (цей твір не знайдено).

20 серпня (1 вересня) 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина, й 7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом.29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра і нянька Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви.

22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого шлюбу Григорія Івановича. Тарас чумакував з батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград). 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Григорій Шевченко, і невдовзі мачуха повернулася зі своїми дітьми до Моринців, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва. Як школяр-попихач, Тарас носив воду, опалював школу, обслуговав дяка, читав псалтир над померлими й навчався далі. У той час Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас втік від нього й почав шукати у навколишніх селах учителя-маляра. Відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Київської області). Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту та із села Тарасівки Звенигородського повіту. 1827року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинства Шевченко не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця».

Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас бував у Богуславі, (куди возив поповича до школи, а яблука та сливи — на продаж). У цей же час їздив на базари до містечок Бурти і Шполи. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися у хлипнівського маляра. Коли Тарасові минуло 14 років, помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта, Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика в вільшанському маєтку. 6 (18) грудня 1829 року Павло Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака Матвія Платова, героя франко-російської війни 1812 року), нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка. Упродовж 1829-1833 років Тарас копіював картини суздальських майстрів.

Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. Подробиці цієї подорожі мало відомі. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання у професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 р. З цих часів зберігся Шевченків малюнок «Погруддя жінки», який свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб згодом мати зиск на художніх творах (серед дворянства було модою мати своїх «покоєвих художників»), віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до 1838 року Шевченко жив у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.

1833 року він намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель; оригінал, датований автором, зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві)..

У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець). Шевченко брав участь у розпису Большого театру як підмайстер-рисувальник. Створив композицію «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо; дата і підпис Шевченка). Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 року для конкурсу в Петербурзькій академії мистецтв на одержання золотої медалі.

Намалював: «Смерть Олега — князя древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка, «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель). До цього часу дослідники зараховують також Шевченкові малюнки, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький», «Аполліно» — копія, рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі, «Маска Лаокоона», «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело», «Голова Люція Вера», «Голова Генія»; «Анатомічна фігура»; «Германік»; «Фавн, що танцює».

Викуп

Портрет Василя Жуковського роботи Карла Брюллова. Зібрані за цей твір гроші в розіграші лотереї послужили для викупу Тараса Шевченка з кріпацтва.

Улітку 1836 року під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса зі впливовим при дворі поетом Василем Жуковським.. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису Товариства заохочення художників. Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».

5 (17) квітня 1838 року Шевченко разом із Аполлоном Мокрицьким відвідав Ермітаж, де вони оглянули твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Рені та інших) і говорили про цінність їхніх полотен.

Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.

Дослідники-мистецтвознавці датують періодом 1837–1838 років також малярські твори, про які є згадка у повісті Шевченка «Художник», а саме:

  • «Анатомічна статуя Фішера»;
  • «Мідас, повішений Аполлоном»;
  • «Едіп, Антігона та Полінік»;
  • «Єзекіїль на полі, всіяному кістками».

В Петербурзькій академії мистецтв

Катерина (олія, 1842)

Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв, а вже там — улюбленим учнем Брюллова.

Будучи вже неабияким портетистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. 23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий (найкраща робота оцінювалась одиницею, а далі оцінки йшли по висхідній).

2 (14) листопада 1838 року Шевченко в Гатчині написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити…»), яку вперше надруковано у харківському альманасі Бецького «Молодик».

24 листопада (4 грудня) 1838 року переїхав на квартиру до Сошенка у будинок № 307 3-го кварталу Васильєвської частини (тепер — будинок № 47 на 4-й лінії).

У кінці 1839 року Тарас Шевченко захворів на тиф. Одужував у маєтку Федора Пономарьова — свого найближчого приятеля в Академії мистецтв.

Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському»[. Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки«Ластівка» (1841).

Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар». До неї увійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844).

Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його головним чином у тому, що він пише «мужицькою мовою».

Улітку 1842, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним із найпопулярніших творів українського живопису.

Перша подорож Україною

13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на його хуторі Кукуріківщина під Борзною. Зупинився поет у Качанівці на Чернігівщині (маєток поміщика Григорія Тарновського). У червні 1843 побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем, і на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі. 29 червня (11 липня) 1843 — в день св. Петра і Павла — відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші Тетяни Вільхівської в її «українському Версалі» в Мойсівці, де познайомився з поетом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським та офіцером Яковом де Бальменом (пізніше присвятив йому поему «Кавказ»). В липні 1843 року в Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста — учасника руху декабристів, сина автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда» Василя Капніста. Обидва поїхали до Яготина, до Миколи Рєпніна-Волконського, щоб оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Там Шевченко познайомився з Варварою Рєпніною. Того літа він відвідував своїх нових знайомих: Закревських в Березовій Рудці, Якова де Бальмена в Линовиці, Петра Селецького в Малютинцях, Олександра Афанасьєва-Чужбинського в Ісківцях, Ревуцьких в Іржавці, Ґалаґанів в Сокиринцях та Дігтярях. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостював у рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на Київщині у сестри та братів. Протягом жовтня — грудня 1843 року перебував у Яготині в Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна (оригінал намалював швейцарський художник Й. Горнунг). Одна зберігається в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві, а друга — в Ермітажі.

Поет проти імперії

Під впливом баченого і пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», в якому висловив осуд поневолення українського народу царською Росією. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву, де пробув один тиждень і зустрівся з Михайлом Щепкіним та Осипом Бодянським. Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». Саме тому в пошуках історичних сюжетів він мав намір звернутися до Петра Буткова. Про це поет написав у листі до Осипа Бодянського 29 червня (11 липня) 1844 року.30 жовтня (11 листопада) 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив дати Шевченкові грошову допомогу для видання «Живописной Украины», визначивши для цієї мети 300 рублів і зобов'язавши його надіслати для Товариства один примірник першого випуску видання. Перші 6 офортів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигирині 1649 року») вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар». 1844 року опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля») з критикою самодержавної системи Російської імперії. Проти цього твору дуже різко виступив Віссаріон Бєлінський.

22 березня (3 квітня) 1845 року Шевченко подав заяву до ради Академії мистецтв з проханням надати йому звання художника. Рада, розглянувши заяву, ухвалила таке рішення:

«Ст. 12. По прошению вольноприходящего ученика Академии Тараса Шевченко (по входящей книге № 386). Определено: Поелику Шевченко известен Совету по своим работам и награжден уже за успехи в живописи серебряною медалью 2-го достоинства, то удостоить его звания неклассного художника и представить на утверждение общему собранию Академии».

Також подав заяву до правління Академії про видачу йому квитка для проїзду в Україну і вільного проживання там. 25 березня (5 квітня) рада Академії мистецтв видала Шевченкові квиток на право проїзду в Україну. Вже в листопаді 1845 року загальні збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради від 22 березня про надання Шевченкові звання некласного художника.

Друга подорож Україною

Циганка ворожить українській дівчині

31 березня (12 квітня) 1845 року Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до Києва. У Москві зустрівся з Михайлом Щепкіним і оглянув Кремль. На шляху до Києва Шевченко проїхав Подольськ, Тулу, Орел, Кроми,Есмань, Кукуріківщину.

Весну, літо й осінь 1845 року Шевченко провів у Мар'їнському на Полтавщині (Миргородський повіт) на запрошення предводителя дворянства Миргородського повіту Олександра Лук'яновича. Жив у окремому від панів приміщенні, малював портрети і краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався і розмовляв. До нашого часу зберігся лише портрет О. А. Лук'яновича, що знаходиться у Миргородському краєзнавчому музеї.

Як про те свідчать автографи Шевченка під віршами «Єретик» (10 жовтня), «Сліпий (Невольник)» (16 жовтня),Великий льох, «Стоїть в селі Суботові» (21 жовтня), написані вони у Мар'їнському.

У вересні він гостював у своїх родичів у Кирилівці, відвідав сестру Катерину у Зеленій Діброві, побував у Княжому.

Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки.

Восени та взимку 1845 р. Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох»,«Наймичка», «Кавказ»,

 «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми». Важко захворівши, наприкінці 1845-го написав вірш «Заповіт», у якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу.

Через яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувалися в рукописних списках.Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три літа» (1843 — 1845).

Арешт і заслання

Тарас Шевченко. Скульптура Миколи Шматька в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства — таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. 27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подав заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня) 1847. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа» й відправили під конвоєм до Петербурга. Там його ув'язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці (тепер вул. Пестеля, 9). За спогадами сучасників, на допитах поет відмовився зрікатися своїх поглядів і не виказав нікого з членів братства. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами, Шевченко й далі писав вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі», до якого, серед інших, належать вірші «Садок вишневий коло хати…» і «Мені однаково…».

Шевченка звинуватили в написанні віршів «малоросійською мовою», які «могли посіятися і внаслідок вкоренити думку про гадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість Україні існувати у вигляді окремої держави». На суді не доведено участі поета в Кирило-Мефодіївському братстві. Шевченка як «наділеного міцною будовою тіла» призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати і малювати.

В Орській фортеці, всупереч забороні, Шевченко таємно малював і писав вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850). За того часу Шевченко написав поеми«Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їхні пісні та легенди й малював сценки з їхнього побуту.

Деяке полегшення становища Шевченка настало з весни 1848 року, коли його ввели як штатного художника до складу Аральської експедиції під командуванням лейтенанта Олексія Бутакова. Перебування на острові Кос-Арал було дуже продуктивним у творчості митця. Крім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбитий емоційний стан поета. В Оренбурзі Шевченко зблизився з засланцями-поляками — учасниками повстання 1830–1831 — і заприязнився з польськими й білоруськими письменниками Броніславом Залеським та Едвардом Желіговським, з якими пізніше листувався. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештували й після піврічного ув'язнення помістили в Новопетровському береговому форті, що на півострові Мангишлак; там він перебував сім років.

Далісмен-мула-аул (папір, акварель, 1851)

У Новопетровській фортеці, попри нагляд, моральне страждання й фізичне виснаження, Шевченко таємно провадив малярську й літературну діяльність. Лише під час Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем (зокрема, «Вигляд на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два барельєфи нановозавітні теми: «Христос у терновому вінку» та «Іоанн Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою й багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші).

Друзі Шевченка клопотали про його звільнення, однак тільки у 1857 році, через два роки після смерті імператора Миколи I, клопотання увінчалися успіхом, і поета звільнили із заслання. Коли стало відомо про майбутнє звільнення Тараса Шевченка від солдатчини, фельдфебель І лінійного батальйону Окремого оренбурзького корпусу Мусій Анакієв дав йому змогу проводити вільний від служби час на свій розсуд. Довідавшись про звільнення, Шевченко наново переробив написану ще в 1847 поему «Москалева криниця», а також почав вести російською мовою «Щоденник»(«Журнал», з 12 червня 1857 по 13 липня 1858). У серпні 1857 Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку. В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч у Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми«Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», створив двадцять портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

Третя подорож Україною

Портрет Тараса Шевченка (фотоательє І. Досса, 1858)

Навесні 1858 поет прибув до Петербурга, де його зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії мистецтв, де жив до самої смерті. Щоб познайомитися з українським поетом, туди приїжджали Іван Тургенєв і Марко Вовчок.

Хата на Пріорці

Діставши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859 року повернувся в Україну, де не був дванадцять років. Тут відвідав своїх рідних — у Кирилівціта декого з давніх знайомих. У перших числах серпня 1859 Шевченко приїхав до Києва й оселився на межі Куренівки та Пріорки, на Вишгородській вулиці. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися: Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів (зокрема Марком Андрієвським — чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі) зобов'язали повернутися до Петербурга.

На світанку 14 серпня 1859 поет диліжансом через Ланцюговий міст, що на Дніпрі, виїхав до Петербурга.

До останніх днів свого життя поет перебував під таємним наглядом поліції. Однак він створив багато нових творів. Уважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання. Шість раніше написаних і заборонених у Росії поезій Шевченка було видано за кордоном у Лейпцигу, 1859. У друкарні Пантелеймона Куліша 1860 року побачило світ нове видання «Кобзаря», яке, однак, охоплювало тільки незначну частину поезій Шевченка. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів, а в січні 1861 випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар» — посібник для навчання у недільних школах України, виданий коштом автора та накладом 10 000 примірників.

У Петербурзі Шевченко вирішив зайнятися гравюрою, бо цей вид мистецтва можна було тиражувати. У квітні 1859 року Шевченко, подаючи деякі зі своїх гравюр на розгляд ради Імператорської академії мистецтв, просив удостоїти його звання академіка чи задати програму на здобуття цього звання. 16 квітня рада постановила визнати його «призначеним в академіки і задати програму на звання академіка з гравірування на міді». 2 вересня 1860 року, разом із іншими митцями, Тараса Шевченка визнано академіком гравюри «на повагу майстерності та пізнань у мистецтвах».

«Церква Богдана» в Суботові.

Уже хворим Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за його життя. Перед смертю записав олівцем на офорті автопортрета 1860 свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого». Український літературознавець Павло Зайцев назвав цей твір незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед обличчям фізичної смерті.

Кохання Тараса Шевченка

Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть відповідного віку. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподівана і довга. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.

Наступною жінкою, яку він кохав, була польська швачка Дзюня Гусіковська.

У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрів Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.».

Наступними жінками, що займали місце в серці поета, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов'язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, майже на тридцять років старшим від неї. Останнім коханням поета була 19-річна петербурзька наймичка, українка Лукерія Полусмак, якій Шевченко присвятив вірш «Ликері». Зваблював цю простакувату дівчину дорогими подарунками, але вона не захотіла відмовитися від столичного життя й переїхати в українське село. Покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого чоловіка-пиячка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, переїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

www.sites.google.com

Тарас Шевченко - краткая биография, факты, личная жизнь

Тара́с Григо́рьевич Шевче́нко (укр. Тара́с Григо́рович Шевче́нко; 9 марта 1814, село Моринцы, Звенигородский уезд Киевской губернии, Российская империя (ныне Черкасская область, Украина) — 10 марта 1861, Санкт-Петербург, Российская империя) — украинский поэт. Известен также как художник, прозаик, этнограф и революционер-демократ.

Литературное наследие Шевченко, центральную роль в котором играет поэзия, в частности сборник «Кобзарь», считается основой современной украинской литературы и во многом литературного украинского языка. Деятель украинского национального движения, член Кирилло-Мефодиевского братства.

Бо́льшая часть прозы Шевченко (повести, дневник, многие письма), а также некоторые стихотворения написаны на русском языке, в связи с чем часть исследователей относят творчество Шевченко, помимо украинской, также и к русской литературе.

Детство и юность

Родился в селе Моринцы Звенигородского уезда Киевской губернии в многодетной семье Григория Ивановича Шевченко, крепостного крестьянина помещика В. В. Энгельгардта, который — как племянник князя Г. А. Потёмкина — унаследовал значительную часть его малороссийских владений.

Его предки с отцовской стороны происходили от некоего казака Андрея, который в начале XVIII века пришёл из Запорожской Сечи. Предки матери, Катерины Якимовны Бойко, были переселенцами из Прикарпатья.

Через два года родители Тараса переселились в село Кириловка, где он провёл своё детство.

Мать его умерла в 1823 году; в том же году отец женился вторично на вдове, имевшей троих детей. Она относилась к Тарасу сурово. До 9-летнего возраста Тарас был на попечении своей старшей сестры Екатерины, девушки доброй и нежной. Вскоре она вышла замуж.

В 1825 году, когда Шевченко шёл 12-й год, умер его отец. С этого времени начинается тяжёлая кочевая жизнь беспризорного ребёнка: сначала прислуживал у дьячка-учителя, затем по окрестным сёлам у дьячков-маляров («богомазов», то есть художников-иконописцев). Одно время Шевченко пас овец, затем служил у местного священника погонычем. В школе дьячка-учителя Шевченко выучился грамоте, а у маляров познакомился с элементарными приёмами рисования. На шестнадцатом году жизни, в 1829 году, он попал в число прислуги нового помещика П. В. Энгельгардта — сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». Страсть к живописи не покидала его.

Заметив способности Тараса, в период пребывания в Вильне, Энгельгардт отдал Шевченко в обучение преподавателю Виленского университета портретисту Яну Рустему. В Вильне Шевченко пробыл около полутора лет, а с переездом в начале 1831 года в Санкт-Петербург, Энгельгардт, намереваясь сделать из своего крепостного домашнего живописца, послал его в 1832 году в обучение к «разных живописных дел цеховому мастеру» Василию Ширяеву. Будучи помощником Ширяева, Шевченко участвовал в работе над росписями петербургского Большого театра.

Первый автопортрет, 1840 год

В 1836 году, срисовывая статуи в Летнем саду, Шевченко познакомился со своим земляком, художником И. М. Сошенко, который, посоветовавшись с украинским писателем Е. Гребенкой, представил Тараса конференц-секретарю Академии художеств В. И. Григоровичу, художникам А. Венецианову и К. Брюллову, поэту В. Жуковскому. Симпатия к юноше и признание одарённости малороссийского крепостного со стороны выдающихся деятелей русской культуры сыграли решающую роль в деле выкупа его из неволи. Далеко не сразу удалось уговорить Энгельгардта: апелляция к гуманизму успеха не имела. Личное ходатайство прославленного академика живописи Карла Брюллова только утвердило помещика в его желании не продешевить. Брюллов сообщил друзьям, «что это самая крупная свинья в торжковских туфлях» и просил Сошенко побывать у этой «амфибии» и сговориться о цене выкупа. Сошенко перепоручил это непростое дело профессору Венецианову как человеку, принятому при императорском дворе, но даже авторитет придворного художника делу не помог.

Забота о нём лучших представителей русского искусства и литературы трогала и обнадёживала Шевченко, но затянувшиеся переговоры с его хозяином повергали Тараса в уныние. Узнав об очередном отказе, Шевченко явился к Сошенко в отчаянном настроении. Кляня судьбу, он угрожал отомстить помещику и в таком состоянии ушёл. Сошенко встревожился и, желая избежать большой беды, предложил друзьям действовать без промедления. Было решено предложить Энгельгардту небывалую для выкупа крепостного сумму.

В апреле 1838 года в Аничковом дворце проходила лотерея, в качестве выигрыша в которой была картина Брюллова «В. А. Жуковский». Вырученные от проведения лотереи деньги пошли на выкуп крепостного Шевченко. Поэт писал в автобиографии:

Сговорившись предварительно с моим помещиком, Жуковский просил Брюллова написать с него портрет, с целью разыграть его в частной лотерее. Великий Брюллов тотчас согласился, и портрет у него был готов. Жуковский, с помощью графа Виельгорского, устроил лотерею в 2500 рублей, и этой ценой была куплена моя свобода 22 апреля 1838 года.

В знак особого уважения и глубокой признательности к Жуковскому Шевченко посвятил ему одно из наиболее крупных своих произведений — поэму «Катерина». В том же году Тарас Шевченко поступил в Академию художеств, где стал учеником и товарищем Брюллова.

1840-е годы

Иллюстрация творчества Шевченко Т. Г. Ивана Ижакевича

Период с 1840 по 1846 стал лучшим в жизни поэта. В это время расцвело его поэтическое дарование.

В 1840 году вышел под названием «Кобза́рь» небольшой сборник его стихотворений; в 1842 году вышли «Гайдама́ки» — самое крупное его поэтическое произведение. В 1843 году Шевченко получил степень свободного художника. В том же году, путешествуя по Украине, познакомился с дочерью малороссийского генерал-губернатора Н. Г. Репнина — Варварой, женщиной доброй и умной, испытывавшей впоследствии, во время ссылки Шевченко, самые тёплые чувства к нему. В первой половине 1840-х годов вышли «Перебе́ндя», «Топо́ля», «Катери́на», «На́ймичка», «Ху́сточка», «Кавка́з» — крупные поэтические художественные произведения.

Петербургская критика и даже Белинский не понимали и осуждали украинскую национальную литературу вообще, Шевченко — в особенности, усматривая в его поэзии узкий провинциализм. Украина быстро оценила Шевченко, что выразилось в тёплых приёмах Шевченко во время его путешествия в 1845—1847 гг. по Черниговской и Киевской губерниям. По поводу отзывов критики Шевченко писал:

Пусть буду я и крестьянским поэтом, лишь бы поэтом; большего мне и не нужно.

Оригинальный текст (укр.) Нехай буду мужицький поет, аби тільки поет; то мені більше нічого і не треба.Шевченко Т. Г., 1842, «Катерина». Масло

В 1842 году была написана «Катери́на» — единственная сохранившаяся картина академического периода, написанная маслом. Картина создана на тему одноимённой поэмы художника. Шевченко стремился, чтобы картина была ясной и понятной, побуждала сочувствие. В 1844 году получил в академии звание свободного художника.

В 1845 году Шевченко дважды гостил в Переяславе у своего друга, врача А. О. Козачковского (с которым познакомился в 1841 году в Петербурге): в августе и с октября до начала января 1846 года. Осень 1845 года, проведённую в доме Козачковского, шевченковеды считают периодом подлинного творческого взлёта Шевченко и называют Переяславской осенью Кобзаря: именно здесь он создаёт такие свои произведения, как поэмы «Наймичка» и «Кавказ», посвящение Шафарику для поэмы «Еретик», а в ночь на 25 декабря — знаменитое «Завещание» («Заповіт»). Работая в качестве штатного художника археологических исследований киевской Археографической комиссии при Киевском университете (которому в 1939 году по указу Президиума Верховного Совета СССР в честь 125-летия со дня рождения поэта было присвоено его имя), Шевченко сделал ряд рисунков архитектурных и исторических памятников Переяслава (сохранились рисунки «Вознесенский монастырь», «Михайловская церковь», «Покровский собор», «Андруше», «Каменный крест св. Бориса»), пейзажей близлежащих сёл. В 2008 году в бывшем доме Козачковского был открыт Музей «Заповита» Т. Г. Шевченко.

Ко времени пребывания Шевченко в Киеве (1846 г.) относится сближение его с Н. И. Костомаровым. В том же году Шевченко присоединился к сформировавшемуся тогда в Киеве Кирилло-Мефодиевскому обществу, состоявшему из молодых людей, интересовавшихся развитием славянских народностей, в частности украинской. Участники этого кружка, в числе 10 человек, были арестованы, обвинены в создании политической организации и понесли разные наказания.Хотя следствие не смогло доказать причастность Шевченко к деятельности Кирилло-Мефодиевского общества, он был признан виновным «по собственным отдельным действиям».В докладе начальника Третьего отделения А. Ф. Орлова говорилось:

Шевченко … сочинял стихи на малороссийском языке самого возмутительного содержания. В них он то выражал плач о мнимом порабощении и бедствиях Украины, то возглашал о славе гетманского правления и прежней вольнице казачества, то с невероятною дерзостью изливал клеветы и желчь на особ императорского дома, забывая в них личных своих благодетелей. Сверх того, что все запрещенное увлекает молодость и людей с слабым характером, Шевченко приобрел между друзьями своими славу значительного малороссийского писателя, а потому стихи его вдвойне вредны и опасны. С любимыми стихами в Малороссии могли посеяться и впоследствии укорениться мысли о мнимом блаженстве времен гетманщины, о счастии возвратить эти времена и о возможности Украйне существовать в виде отдельного государства.

По мнению Белинского, больше всего досталось Шевченко за его поэму «Сон», содержащую сатиру на императора и императрицу.

Решением Третьего отделения, утверждённого собственноручно Императором, 30 мая 1847 года 33-летний Шевченко Тарас Григорьевич по рекрутской повинности был определён на военную службу рядовым в Отдельный Оренбургский корпус, размещавшийся в Оренбургском крае (территория современных Оренбургской области России и Мангистауской области Казахстана), «под строжайшее наблюдение начальства» с запретом писать и рисовать.

Военная служба в Оренбургском крае

«В солдатах». Автопортрет 1847 года

Орская крепость, куда сначала попал рекрут Шевченко, представляла пустынное захолустье. «Редко, — писал Шевченко, — можно встретить подобную бесхарактерную местность. Плоско и плоско. Местоположение грустное, однообразное, тощие речки Урал и Орь, обнажённые серые горы и бесконечная Киргизская степь…». «Все прежние мои страдания, — говорит Шевченко в другом письме 1847 года, — в сравнении с настоящими были детские слёзы. Горько, невыносимо горько.» Для Шевченко был очень тягостен запрет писать и рисовать; особенно удручал его суровый запрет рисовать. Не зная лично Гоголя, Шевченко решился написать ему «по праву малороссийского виршеплёта», в надежде на украинские симпатии Гоголя. «Я теперь, как падающий в бездну, готов за всё ухватиться — ужасна безнадёжность! Так ужасна, что одна только христианская философия может бороться с ней». Шевченко послал Жуковскому трогательное письмо с просьбой об исходатайствовании ему только одной милости — права рисовать. В этом смысле за Шевченко хлопотали графы А. И. Гудович и А. К. Толстой; но помочь Шевченко оказалось невозможным. Обращался Шевченко с просьбой и к начальнику III отделения генералу Л. В. Дубельту, писал, что кисть его никогда не грешила и не будет грешить в смысле политическом, но ничего не помогало.

Запрещение рисовать не было снято до самого окончания службы. В 1848—1849 годах некоторое утешение дало ему участие в экспедиции по изучению Аральского моря. Благодаря гуманному отношению к солдату генерала Обручева и в особенности лейтенанта Бутакова, Шевченко поручено было срисовывать для отчёта об экспедиции виды Аральского побережья и местные народные типы. Однако, об этом нарушении стало известно в Петербурге; Обручев и Бутаков получили выговор, а Шевченко отправлен в новую пустынную трущобу — военное укрепление Новопетровское на Каспии — с повторным запрещением рисовать.

Землянка Т. Г. Шевченко в городе Форт-Шевченко (ранее Новопетровское)

Находился в Новопетровском с 17 октября 1850 года по 2 августа 1857 года, то есть — до окончания службы. Первые три года пребывания в «смердячей казарме» были для него тягостны; затем пошли разные облегчения благодаря, главным образом, доброте коменданта Ускова и его жены, которые полюбили Шевченко за его мягкий характер и привязанность к их детям. Не имея возможности рисовать, Шевченко занимался лепкой, пробовал заниматься фотографией, которая, однако, стоила в то время очень дорого. В Новопетровском Шевченко написал несколько повестей на русском языке — «Княгиня», «Художник», «Близнецы», заключающих в себе много автобиографических подробностей (изданных впоследствии «Киевской стариной»).

Рисунок Т. Г. Шевченко, изображающий шхуны Аральской экспедиции (1848)

Во время службы Шевченко близко сошёлся с несколькими из разжалованных в солдаты образованными поляками (З. Сераковским, Б. Залесским), а также Э. Желиховским (Антоний Сова), что содействовало укреплению в нём идеи «слияния единоплеменных братьев».

Петербургский период

Освобождение Шевченко состоялось в 1857 году благодаря настойчивым ходатайствам за него вице-президента Академии художеств графа Ф. П. Толстого и его супруги графини А. И. Толстой. С продолжительными остановками в Астрахани и Нижнем Новгороде Шевченко вернулся по Волге в Петербург и здесь на свободе всецело увлёкся поэзией и искусством. Попытки устроить семейный очаг, женившись на актрисе Пиуновой, крестьянках-служанках Харите и Лукерье, успеха не имели. Проживая в Петербурге (с 27 марта 1858 г. до июня 1859 г.), Шевченко был дружески принят в семье графа Ф. П. Толстого. Жизнь Шевченко этого времени хорошо известна по его дневнику (с 12 июня 1857 г. по 13 июля 1858 г. Шевченко вел личный дневник на русском языке).

Почти всё своё время, свободное от многочисленных литературных и художественных знакомств, званых обедов и вечеров, Шевченко отдавал гравировке.

В 1859 году Шевченко вновь побывал на Украине (в частности, дважды — в июне и октябре — он приезжал в Переяслав к Козачковскому, который сумел сохранить для будущих поколений значительную часть художественных произведений своего друга).

В апреле 1859 года Шевченко, представляя некоторые из своих гравюр на усмотрение совета Академии художеств, просил удостоить его звания академика или задать программу на получение этого звания. Совет 16 апреля постановил признать его «назначенным в академики и задать программу на звание академика по гравированию на меди». 2 сентября 1860 года, наряду с живописцами А. Бейдеманом, Ив. Борниковым, В. Пукиревым и др., ему была присуждена степень академика по гравированию «в уважение искусства и познаний в художествах».

Незадолго до кончины Шевченко взялся за составление школьных учебников для народа на украинском языке.

Скончался в Санкт-Петербурге 26 февраля (10 марта) 1861 года от водянки, вызванной, по мнению историка Н. И. Костомарова, видавшего его пьющим, но всего лишь один раз пьяным, «неумеренным употреблением горячих напитков».

Похоронен сначала на Смоленском православном кладбище Санкт-Петербурга, а через 58 дней гроб с прахом Т. Г. Шевченко, в соответствии с его Завещанием, перевезен на Украину и похоронен на Чернечьей горе возле Канева. Похоронные речи напечатаны в журнале «Основа» за март 1861 года.

Из 47 лет жизни Шевченко прожил на территории современной России 27 лет: 1831—1845 и 1858—1861 годы в Санкт-Петербурге, в 1847—1857 годах проходил военную службу в Оренбургском крае.

  • 9 февраля 1831 г. — 1832 г. — квартира П. В. Энгельгарта в доходном доме Щербаковых — Моховая улица, д. 26;
  • 1832 г. — 3 июля 1838 г. — дом Крестовского — Загородный проспект, д. 8;
  • 3 июля 1838 г. — 24 ноября 1838 г. — дом Кастюриной — 7-я линия, д. 36;
  • 24 ноября 1838 г. — 18 декабря 1838 г. — квартира И. М. Сошенко в доходном доме Мосягина — 4-я линия, д. 47;
  • 1839 год — здание Академии художеств — Университетская набережная, д. 17;
  • вторая половина февраля — осень 1839 года — доходный дом Аренс — 7-я линия, д. 4;
  • конец 1840 года — 23 марта 1845 г. — доходный дом Кастюриной — 5-я линия, д. 8;
  • 27 марта — начало июня 1858 года — квартира М. М. Лазаревского в особняке А. С. Уварова — Большая Морская улица, д. 48;
  • начало июня 1858 года — 26 февраля 1861 г. — здание Академии художеств — Университетская набережная, д. 17.

Шевченко-художник

Ранние художественные произведения Шевченко, как и К. Брюллова, которым он всегда восхищался, находятся на стыке академизма с романтизмом. Во время странствий по Украине, особенно в 1840-е годы, Шевченко неустанно зарисовывал памятники старины. Желая донести до как можно более широкого круга зрителей красоту природы родного края и величие его древних памятников, вместе с княжной Варварой Репниной он предпринял в 1844 г. издание альбома офортов «Живописная Украина».

Количество автопортретов Шевченко с трудом поддаётся учёту. Многие из них не дошли до нашего времени и известны лишь по переписке художника или воспоминаниям его современников. Многие разбросаны на полях рукописей литературных произведений поэта, писем, на листах рабочих альбомов и даже на рисунках других художников.

Шевченко-литератор

Собственноручная рукопись стихов Шевченко (фрагмент). Стихотворение «Мени однаково чи буду Я жить въ украини чи ни» (авторская орфография)

Изучением литературного наследия Шевченко занимаются шевченковеды. Своеобразным итогом деятельности советских шевченковедов стал «Шевченковский словарь», изданный в 1976 году в двух томах.

Поэзия

«Чигиринский Кобзарь и Гайдамаки. Две поэмы на малороссийском языке» Шевченко 1844 год

Первый и наиболее известный сборник стихов Шевченко на украинском языке, «Кобзарь», вырос из романтической традиции собирания народных песнопений (Оссиан, Кирша Данилов, «Песни западных славян»).

От романтического упоения казацким прошлым Шевченко эволюционировал в сторону более трезвого взгляда на национальную историю, проявившегося в поэме «Гайдамаки» (1841), которая воспевает народное движение XVIII века.

В поэмах «Кавказ» и «Еретик» поэт развенчивает не только «тёмное царство» самодержавия, но и с общечеловеческих позиций ополчается против всякого насилия над человеческой личностью.

В позднем творчестве обращается к сюжетам из Библии и античной истории, создавая философско-исторические поэмы со структурой притчи, или параболы, построенные на персонализации тех или иных идей.

Букварь Шевченко

В Петербурге в 1861 году (последний год жизни писателя) был издан дозволенный цензурой букварь Тараса Шевченко на украинском языке — «Букварь южнорусскій», который тем не менее вскоре запретили к использованию. Так, известно, что в секретном письме помощника начальника каневской полиции киевскому губернатору от 30 сентября 1861 года сообщалось об изъятии приставом в Черкасском уезде (Киевская губерния) четырех экземпляров шевченковских букварей из двенадцати, которые «временнообязанный Осип Устимов сын Кудлай» привёз в село Зеленки (Зеленьки), раздав там по одному экземпляру управляющему Дорожинскому, экономам Матковскому и Болевскому, благочинному Грушецкому, священнику упомянутого села и местному диакону, а также питейным ревизорам Быстржаневскому и Пилецкому. Оставшиеся у Кудлая экземпляры были отобраны, причем автор письма уведомляет губернатора, что дал приставу распоряжение «под благовидным предлогом отобрать» и прочие — с целью «недопущения распространения означенных букварей, а в особенности по сельским приходским школам и в каневской воскресной школе».

При этом, правда, через две недели (14 октября) киевский генерал-губернатор направляет гражданскому губернатору письмо об отмене распоряжений, запрещавших пользование букварём Т. Г. Шевченко, где отмечает, что издание напечатано «в Петербурге с дозволения цензуры и ничего в себе противного законам не заключает».

Память о Шевченко

Празднование 200-летия со дня рождения Шевченко около Киевского университета, названного его именем

В Российской империи не было ни одного памятника Шевченко. Массовое увековечивание памяти о «кобзаре» началось после Октябрьской революции в связи с принятием плана монументальной пропаганды и началом проведения политики коренизации.

За пределами Советского Союза памятники Шевченко устанавливались по инициативе и за счёт украинской диаспоры, а после 1991 года — также как подарки от Украинского государства (в том числе по обмену). Когда праздновалось 200-летие Тараса Шевченко, журналисты насчитали 1060 памятников Шевченко и объектов, названных в его честь. Они расположены в 32 странах на разных континентах. В частности, имя Шевченко получили в советское время казахстанские города Форт-Шевченко и Актау.

Из фильмов-биографий наиболее известна лента 1951 года с Сергеем Бондарчуком в главной роли. На территории бывшего СССР действует десяток музеев памяти Шевченко, наиболее крупный из которых — Шевченковский национальный заповедник в Каневе.

Дом, в котором Тарас Шевченко жил во время ссылки в Оренбурге, был снесён приблизительно в 2016 году, несмотря на статус памятника истории, а на его месте была устроена парковка для автомобилей.

Page 2

Сделано в Молдове 2016 - 2019 © Баласанов Андрей ГургеновичСайт создан и развивается на благо человечества. Разрешается и поощряется перепечатывание и распространение материалов этого сайта.

worldofaphorism.ru

Шевченко Тарас Григорович - Біографія

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.

Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.

У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка. 1823 року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п’яниці Петра Богорського. У 1829 році Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 році пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяева (здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів знущання задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури.

Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Іребінкою).

У 1837 році Тарас Шевченко написав поему «Причинна», а 22 квітня 1838 року спільними зусиллями згаданих митців Шевченко був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії слухав лекції з анатомії, фізіології, зоології, часто бував у театрах і музеях.

У 1840 році Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». У 1843 — 1845 роках поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Поет гостював у ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.

У 1845 році поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…» та всесвітньо відомий «Заповіт».

У 1846 році Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання

5 квітня 1847 року Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. Тут, у казематі, провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів.

Після закінчення слідства поет засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати та малювати.

Але Шевченко продовжував писати, ховаючись від унтерів та офіцерів, на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого.

У 1848 році поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря. Уже в дорозі на острів Кос-Арал Тарас Григорович чимало малював — і від цього повеселішав. На Кос-Аралі Шевченко жив бідно, зате не відчував тягаря солдатчини, багато читав, малював, писав.Але один офіцер доніс начальству, що Шевченко всупереч волі царя живе не в казармі, а до того ще й малює. Негайно в поета було вчинено обшук, Тарас Григорович, попереджений друзями, спалив майже всі свої папери (листи, малюнки, різні згшиси), тільки «захалявні книжечки», передав на зберігання.

У 1850 році Шевченка переведено до Новопетровського укріплення — на півострові Мангишлак. Умови тут були жахливими. Шевченка тут протрималимайже сім років. Для нагляду за ним було прикріплено єфрейтора, котрий мав ходити за поетом як тінь і стежити за тим, щоб Тарас Григорович не міг ні писати, ні малювати. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки — цингою та золотухою.

На початку 1857 року друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення, але офіційного дозволу Шевченку довелось чекати аж до серпня. Повернення поета до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни. У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.

4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання акадеціка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників.

10 березня 1861 року Тарас Григорович Шевченко помер.

Хоч офіційні кола потурбувалися, щоб повідомлення про смерть поета було надруковане із запізненням, і хоч була сильна негода, на похорон Шевченка зібралося багато людей

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поеми «Гайдамаки», «Єретик», «Кавказ», «Великий льох», «Сон» («У всякого своя доля…»), «Катерина», «Наймичка», «Неофіти», послання «І мертвим, і живим…», п’єса «Назар Сто-доля» повість «Художник», збірка поезій «Кобзар», «Щоденник».

ukrlit.org

Тарас Шевченко биография

Тарас Григорьевич Шевченко (1814 – 1861) – выдающийся поэт, художник.

Родился 9 марта 1814 года в Киевской губернии в селе Моринцы.

Сначала в биографии Шевченко была потеряна мать, затем в 1825 году умер отец. Так началась его тяжелая, суровая жизнь. Вскоре он обучился грамоте, стал понемногу рисовать. В 1829 году начал служить у помещика Энгельгардта. В Вильне (Вильнюсе) в биографии Шевченко Тараса проходило обучение у преподавателя университета Рустема.

В 1840 году начался самый плодотворный в жизни поэта период. Вышел сборник «Кобзарь» Шевченко, были написаны несколько известнейших его произведений («Гайдамаки», «Катерина», «Хусточка», «Наймичка»). Стихи Шевченко были восприняты критикой отрицательно, зато были близки народу.

Как художник Шевченко также не переставал творить. Им был создан ряд картин в духе критического реализма (например, «Катерина»). После сближения с киевским кирилло-мефодиевским обществом, его арестовали. Затем в биографии Шевченко Т.Г. последовала ссылка в Орскую крепость Оренбургской области. Ему запретили писать, рисовать, что было очень тяжело для творческого человека. После экспедиции на Аральское море, Шевченко перевели в Новопетровское, где он находился до 1857 года. Там было написано несколько Повестей: «Художник», «Книгиня» и другие.

Освободившись (главным образом благодаря графу Ф.П. Толстому), вернулся в Петербург. В последние годы в биографии Шевченко было создано мало стихотворений, картин. 26 февраля 1861 года великий поэт скончался. Памятники Шевченко установлены не только на территории Украины, а также в России, США, Парагвае, Франции.

Новая функция! Средняя оценка, которую получила эта биография. Показать оценку

Будь в числе первых на доске почета

obrazovaka.ru

Коротка біографія Тараса Шевченка

Маленький Тарас був народжений у 1814 році, в селі Моринці, що на Черкащині. Батько – Григорій Іванович Шевченко був кріпосним селянином. Крім Тараса він мав ще шестеро дітей, двоє синів та чотири дочки.

Роки дитинства Шевченко провів в рідному селі, та селі Кирилівка, яким володів генерал-лейтенант Василь Енгельгардт.

Вже в дитинстві Тарас Шевченко проявив інтерес та здібності до малювання та поезії. У восьмирічному віці він вступив на службу до місцевого дяка – вчителя Павла Рубана, де нишком і навчився грамоті.

В отрочестві його забирають в прислугу поміщика, спочатку кухарчуком, а згодом козачком. На щастя Тараса, Енгельгардт помітив пристрасть до живопису. Тож, через бажання мати придворного художника, поміщик відправив юного Шевченка на навчання. Викладачем Шевченка, на протязі 1,5 року був портретист Ян Рустем, викладач Віленського університету.

Юність

Згодом, у 1831 році генерал-лейтенант Енгельгардт преїхав до Санкт-Петербургу, де навчання Шевченка продовжилось. В Петербурзі Тарас навчався в цехового майстра мальовничих справ – В. Ширяєва. Завдяки Ширяєву юний художник відвідував Ермітаж, та малював статуї Літнього саду. Саме в літньому саду, Шевченко познайомився з Іваном Сошенком, малюючи одну з скульптур.

Завдяки новому знайомому Тарас представили Брюлову та Жуковському, які згодом відіграли значну роль в звільненні Шевченка. Та, в першу чергу, саме обдарованність цього кріпостного хлопчика була тому причиною.

Ця видатна для Шевченка подія (звільнення з кріпацтва) сталася коли йому було 24 роки. Завдяки Жуковському та Брюлову, котрі провели благодійний аукціон, була зібрана сумма в 2,5 тисячі рублів. За ці гроші й було викуплено з кріпацтва Тараса Шевченка майбутнього великого поета.

Одразу після визволення з неволі Тарас Шевченко пішов до Академії мистецтв. Там, продовживши вивчати живопис, він почав вивчати й твори різноманітних письменників. Під час навчання було видано першу збірку віршів – «Кобзар».

У 1844 році, закінчивши навчання, майбутній письменник повернувся до України. В Україні, приїхавши до Києва, він влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів, на посаду художника.

Приблизно в той самий час сталося знайомство Шевченка з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів.

Заслання

В 1846 році, після вступу в Кирило-Мефодіївське братство, Шевченком була написана революційна збірка «3 літа». Саме за вірші цієї збірки, Тараса заарештували в 1847 році. Згодом його було відправленно в заслання, на службу в Орську Фортецю, де він служив солдатом. Окремим указом Миколи Першого Тарасу Шевченку було заборонено писати, та малювати. Та, попри указ, поет все одно крадькома писав віршів, та малював.

Так, в 1848 році, Шевченко був включений в експедицію для дослідження Аральского моря в якості художника. Саме там було створено акварельні пейзажі та портрети.

Ще в одній експедиції – в гори Каратау Тарсом було написано декілька повістей російською (Перу шевченка належать російськомовні Княгиня, Варнак та ін.) та створено декілька картин.

Подальше життя

В 1957 році Тарас шевченко повернувся з заслання. Багато в чому, цим він зобов’язаний графу Толстому, та його дружині. Попри те, що постійне перебування в Україні, йому заборонено – в 1859 Тарас Шевченко приїзджає до України. Та через постійний нагляд поліцейських згодом повертається до Петербургу.

На той момент, підірване засланням здоров’я підводить поета, й свій 47 день народження він зустрічає вже важкохворим.

Смерть

10 березня 1861 року Україна втратила одного з найталановитіших своїх синів. Смерть Тараса Шевченка застала в Петербурзі, далеко від рідної Землі. Похований був на смоленському кладовищі. Та згодом, як і було вказано нам в заповіті, прах шевченка був перевезений в Україну, на Тарасову гору. Там, як і просив поет «Було видно, було чути, як реве ревучий».

За своє недовге життя Тарас Шевченко залишив нам велику спадщину в літературі, та художньому мистецтві світу, і просто неоціненний вклад в розвиток української культури.

Перу Тараса Григоровича Шевченка належать:

  • поеми,
  • балади,
  • повісті,
  • збірки віршів,
  • та більше 1000 картин.

Праці Шавченка перекладені на велику кількість мов всього світу, тож не лишайтеся осторонь і ви. «Учіться, читайте, й чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь».

taras-shevchenko.com.ua

Биография Тараса Шевченко

The-biografii.ru информационно-развлекательно-образовательный сайт для любых возрастов и категорий интернет пользователей. Здесь и дети, и взрослые с пользой проведут время, смогут повысить свой уровень образования, прочесть любопытные жизнеописания великих и известных в разных эпохах людей, посмотреть фотоматериалы и видео из частной сферы и общественной жизни популярных и именитых личностей. Биографии талантливых актеров, политиков, ученых, первооткрывателей. Мы представим Вам с творчество, художников и поэтов, музыку гениальных композиторов и песни знаменитых исполнителей. Сценаристы, режиссеры, космонавты, физики-ядерщики, биологи, атлеты – множество достойных людей, оставивших отпечаток во времени, истории и развитии человечества собраны воедино на наших страницах. На The-biografii.ru Вы узнаете малоизвестные сведения из судеб знаменитостей; свежие новости из культурной и научной деятельности, семейной и личной жизни звезд; достоверные факты биографии выдающихся жителей планеты. Все сведения удобно систематизированы. Материал подан в простом и понятном, легком для чтения и интересно оформленном виде. Мы постарались, чтоб наши посетители получали здесь необходимую информацию с удовольствием и большим интересом.

Когда хочется узнать подробности из биографии известных людей, нередко начинаешь выискивать информацию из множества справочников и статей, разбросанных по всему интернету. Теперь, для Вашего удобства, все факты и наиболее полные сведения из жизни интересных и публичных людей собраны в одном месте. The-biografii.ru подробно расскажет о биографии знаменитых людей оставивших свой отпечаток в человеческой истории, как в глубокой древности, так и в нашем современном мире. Тут можно больше узнать о жизни, творчестве, привычках, окружении и семье Вашего любимого кумира. Об истории успеха ярких и неординарных людей. О великих ученых и политиках. Школьники и студенты почерпнут на нашем ресурсе необходимый и актуальный материал из биографии великих людей для различных докладов, рефератов и курсовых. Узнавать биографии интересных людей, которые заслужили признание человечества, занятие часто очень увлекательное, так как истории их судеб захватывают не меньше иных художественных произведений. Для кого-то такое чтение может послужить сильным толчком для собственных свершений, даст веру в себя, поможет справиться с непростой ситуацией. Встречаются даже заявления, что при изучении историй успеха других людей, в человеке помимо мотивации к действию, проявляются и лидерские качества, укрепляется сила духа и упорство в достижении целей. Интересно почитать и размещенные у нас биография богатых людей, чья стойкость на пути к успеху достойна подражания и уважения. Громкие имена прошлых столетий и нынешних дней всегда будут вызывать любопытство историков и обычных людей. А мы поставили своей целью удовлетворить такой интерес в полной мере. Хотите блеснуть эрудицией, готовите тематический материал или просто интересно узнать все об исторической личности – заходите на The-biografii.ru. Любители почитать биографии людей могут перенять их жизненный опыт, научиться на чьих-то ошибках, сравнить себя с поэтами, художниками, учеными, сделать важные для себя выводы, самосовершенствоваться, используя опыт неординарной личности. Изучая биографии успешных людей, читатель узнает, как были сделаны великие открытия и достижения, давшие шанс человечеству взойти на новую ступень в своем развитии. Какие препятствия и сложности пришлось преодолеть многим известным людям искусства или ученым, знаменитым врачам и исследователям, бизнесменам и правителям. А как увлекательно окунуться в историю жизни какого-либо путешественника или первооткрывателя, представить себя в качестве полководца или бедного художника, узнать историю любви великого правителя и познакомиться с семьей давнего кумира.

Биографии интересных людей у нас на сайте удобно структурированы так, чтоб посетителям не составляло труда найти в базе сведения о любом нужном человеке. Наша команда стремилась к тому, чтоб Вам понравилась и простая, интуитивно ясная навигация, и легкий, интересный стиль написания статей, и оригинальный дизайн страниц.

the-biografii.ru


Смотрите также